№ 408

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (23.05.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Відповідно до ст.47 КЗпП працедавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встановлені строки.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Мінпраці від 29.07.1993 р. № 58, передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний видати працiвнику його трудову книжку в день звiльнення з внесеним до неї записом про звiльнення. У разi одержання трудової книжки у звязку iз звiльненням працiвник розписується у особистiй картцi i у книзi облiку. При цьому у книжці обліку трудових книжок додаткового зазначається і дата видачі трудової книжки.

Якщо працiвник вiдсутнiй на роботi в день звiльнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повiдомлення iз вказiвкою про необхiднiсть отримання трудової книжки. Звертаємо увагу, що тільки за наявності письмової згоди працівника допускається пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу.

І тільки у разі смерті працівника (або за наявності судового рішення про визнання особи безвісно відсутнім) трудова книжка може бути видана на руки його найближчим родичам пiд розписку або надсилається поштою на їх вимогу.

Як бачите, діючим законодавством чітко передбачено, що трудова книжка видається тільки працівнику, що звільняється. Випадків видачі трудової книжки за дорученням, або на підставі пред’явлення паспорту родича звільненого працівника, законодавством не передбачено!

Тому автор радить у разі, коли працівник не звертається за отриманням трудової книжки, письмово повідомити його про необхідність отримання книжки, зберігаючи трудову книжку на підприємстві окремо від інших трудових книжок працівників. Або намагатися все ж таки віддавати трудову книжку працівнику в день його звільнення, як того вимагає законодавство, з метою уникнення подальших можливих судових проблем та виплати компенсації (середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу) за затримку видачі трудової книжки.

Щодо випадку, який описано у питанні, то враховуючи те, що він вже стався, автор радить в майбутньому не поспішати з прискореними рішеннями на користь родичів працівників.

 

№ 407

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (11.04.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Вiдповiдно до ст. 61 Закону України «Про вищу освiту» студент є особою, яка навчається у вищих навчальних закладах. Одночасно, ст. 62 визначеного закону передбачає: особи, якi навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на трудову дiяльнiсть у позанавчальний час.

Право на працю працiвника реалiзується через укладення трудового договору про роботу на пiдприємствi, в установi, органiзацiї або з фiзичною особою (ст. 2 КЗпП).

Трудовий договiр - це угода мiж працiвником i власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою, за якою працiвник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, з пiдляганням внутрiшньому трудовому розпорядковi, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату i забезпечувати умови працi, потрiбнi для виконання роботи, передбаченi законодавством про працю, колективним договором й угодою сторiн (ст. 21 КЗпП).

Згiдно з п. 1 Положення про умови роботи за сумiсництвом працiвникiв державних пiдприємств, установ i органiзацiй, затвердженого наказом Мiнпрацi, Мiн'юсту i Мiнфiну України вiд 28.06.93 р. № 43, сумiсництвом вважається виконання працiвником, крiм своєї основної, iншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вiльний вiд основної роботи час на тому самому або iншому пiдприємствi, в установi, органiзацiї або в громадянина (пiдприємця, приватної особи) за наймом.

Робота за трудовим договором осiб, якi поєднують її з денною формою навчання, не є сумiсництвом й оплачується на загальних пiдставах (п. 14 постанови Верховного Суду України вiд 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату працi»), тобто в повному обсязi за вiдпрацьований за обiйманою посадою час.

 

№ 406

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (11.04.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Постановою КМУ від 07.06.99 р. № 992, якою затверджений Порядок надання робочих мiсць для проходження учнями, слухачами професiйно-технiчних навчальних закладiв виробничого навчання та виробничої практики. Відповідно до пунктів 7 і 8 цієї постанови учнi, слухачi учбових закладiв, якi згiдно з договором, укладеним мiж професiйно-технiчним навчальним закладом та пiдприємством, проходять виробничу практику та виробниче навчання на пiдприємствi, не включаються до складу (списку) i штатного розпису працiвникiв підприємства. Тобто такі студенти (учні-практиканти) не мають трудових відносин з підприємством.

Оскільки студенти не перебуває із підприємством у трудових відносинах, немає підстав нараховувати та утримувати ЄСВ із такої «зарплати». Аналогічної думки притримується і ПФУ у своєму листі від 14.08.2012 р. № 18973/03-20.
Але думку ДФСУ інша. В листі від 13.10.2015 р.
N 21700/6/99-99-17-03-03-15 вони зазначаються, що учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них у повній мірі розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства.

Таким чином, нарахована заробітна плата учням, які проходять виробничу практику на підприємстві згідно з договором про навчально-виробничу практику, є базою нарахування ЄСВ, на думку ДФСУ (лист подано нижче).

 

Лист ДФС від 13.10.2015 №21700/6/99-99-17-03-03-15

Державна фіскальна служба України розглянула лист … щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на заробітну плату учням, які проходять виробничу практику на підприємстві, та в межах компетенції повідомляє.

       Відповідно до частини четвертої ст. 53 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» на час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.

         Законом України від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» (далі – Закон № 103) визначено правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

         Статтею 29 Закону № 103 підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

         Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів під час виробничого навчання і виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів і програм.

            Згідно з п. 9 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 року № 992 (далі – Порядок), перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів чи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи та визначає відповідно до змісту робочих навчальних програм види робіт, а також призначає з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємства відповідальних за проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлює системи оплати праці учнів, слухачів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

         Відповідно до пп. 7 і 8 Порядку учні, слухачі учбових закладів, які згідно з договором, укладеним між професійно-технічним навчальним закладом та підприємством, проходять виробничу практику та виробниче навчання на підприємстві, не включаються до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства.

         При цьому всі організаційні питання проходження виробничої практики та виробничого навчання в кожному конкретному випадку визначаються положеннями договору, укладеного навчальним закладом і підприємством. Типова форма такого договору наведена в додатку до Порядку.

         Згідно із п. 10 Порядку з моменту розподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки на них відповідно до законодавства про охорону праці поширюються права та обов'язки щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному та іншому страхуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.

         Отже, учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них у повній мірі розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства.

         Разом з тим п. 17 Порядку встановлено, що за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат
і надбавок.

            Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п'яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

         П'ятдесят відсотків заробітної плати, нарахованої за час виробничого навчання і виробничої практики учням професійно-технічних навчальних закладів, може бути направлено на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

            Основною підставою виникнення трудових правовідносин на території України є факт укладення трудового договору, яким відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі – роботодавець), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою,
з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець – виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

         Загальний порядок укладення трудового договору встановлено ст. 24 КЗпП, якою, зокрема, передбачено укладення трудового договору, як правило, в письмовій формі.

         Згідно із частиною третьою ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

         Разом з тим, ст. 38 Закону № 103 встановлено, що час навчання
у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний, і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

         При цьому слід зазначити, що професійно-технічна освіта може включати, зокрема, професійно-практичну підготовку, яка проводиться на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у формі виробничої практики  (ст. 25 Закону № 103).

         Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

         Для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв'язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати (п. 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58).

         Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються КЗпП, Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) та іншими нормативно-правовими актами.

         Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

         Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

         Згідно з частиною дев’ятою ст. 9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, здійснюються роботодавцями за рахунок сум, на які внесок нарахований.

         Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина друга
ст. 9 Закону № 2464).

         Таким чином, нарахована заробітна плата учням, які проходять виробничу практику на підприємстві згідно з договором про навчально-виробничу практику, є базою нарахування єдиного внеску.

         При цьому підприємством нараховується та утримується єдиний внесок із усієї суми нарахованої заробітної плати учня.

         Статтею 8 Закону № 2464 визначено, що якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

            При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені частиною п'ятою ст. 8 Закону № 2464, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

            Отже, для учнів, які проходять виробниче навчання і виробничу практику на підприємстві, сума єдиного внеску розраховується (нараховується та утримується) з фактично нарахованої заробітної плати незалежно від її розміру.    

         Абзацом першим частини п’ятої ст.8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених, зокрема, в абзаці другому частини першої п. 1 ст. 4 Закону № 2464 (тобто роботодавців), встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим п. 1 частини першої ст. 7 Закону
№ 2464 бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності у розмірі від 36,76 до 49,7 відсотка.

         Згідно зі ст. 47 розд. ІІІ Закону № 2464 визначення класу професійного ризику виробництва за видами економічної діяльності здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

         Частиною сьомою ст. 5 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок для найманих працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб встановлюється у розмірі 3,6 відс. бази нарахування єдиного внеску.

         Відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.04.2015 № 435 (далі – Порядок № 435), звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (далі – Звіт) формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок.

         Підприємство надає за учнів, які проходять виробниче навчання і виробничу практику на підприємстві Звіт за формою згідно з додатком 4 до Порядку № 435.

         При цьому згідно з додатком 2 до Порядку № 435 зазначені особи відображаються у таблиці 6 додатка 4 до цього Порядку з кодом категорії застрахованих осіб «1».

         Водночас, у разі застосування роботодавцем понижуючого коефіцієнту кількість учнів-практикантів, а також їх дохід не враховуються у кількості застрахованих осіб звітного періоду при нарахуванні єдиного внеску під час обчислення встановлених Законом № 2464 умов для застосування понижуючого коефіцієнту.

  

Голова                                                                                            Р.М. Насіров

 

№ 405

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (21.03.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Дійсно, в практиці кадровиків це доволі поширене питання: як правильно сумісника оформити (перевести) на основне місце роботи (і навпаки) і чи потрібно подавати Повідомлення про прийняття працівника на роботу?

Доволі розповсюджена помилкова думка (і практика) - переводити працівника з основного місця на сумісництвом в рамках одного підприємства, або переводити з сумісництва на основне місце роботи на тому ж самому підприємстві. При таких діях не виплачується компенсація за дні невикористаних відпусток (і багато, хто з підприємств переслідує саме це). Але як же зробити запис в трудову книжку про таке «переведення»?

Насправді, переведення одного і того ж працівника з сумісника на основне місце роботи (і навпаки) не можливе! Усі випадки переведення описані у ст. 32 КЗпП, в якій не передбачено подібних видів переведення. Оскільки сумісництво – це один вид трудового договору, а основна зайнятість – інший вид трудового договору, правильним є звільнення за сумісництвом і оформлення за основним місцем роботи (і навпаки).

Аналогічні висновки, аналіз і рекомендації надає також Мінсоцполітики в своєму листі (текст див. нижче), в якому варто виділити наступне:

«Если работник работает по совместительству, но увольняется с основной работы, работа по совместительству может стать основным местом работы.

Поскольку работа по совместительству выполняется на основании трудового договора, то с работником по его заявлению расторгается трудовой договор о работе по совместительству и заключается новый трудовой договор о работе на предприятии на определенной должности путем издания приказа об этом.»

Отже, в цьому разі і Повідомлення до ДФСУ прийдеться подавати як на прийнятого працівника за основним місцем роботи!

 

МИНИСТЕРСТВО СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ УКРАИНЫ

ПИСЬМО
28.03.2013 N 2-1/06/187-13

Относительно работы по совместительству

(Извлечение)

<...>

При приеме на работу по совместительству предъявление трудовой книжки не предусмотрено. По общему правилу это и невозможно в связи с тем, что трудовая книжка находится на предприятии, в учреждении или организации по месту основной работы работника и выдача ее работнику в период работы не предусмотрена.

В соответствии с пунктом 3 Положения об условиях работы по совместительству работников государственных предприятий, учреждений и организаций, утвержденного приказом Минтруда, Минюста и Минфина от 28.06.93 N 43 (далее - Положение), работник, который принимается на работу по совместительству на другое предприятие, в учреждение, организацию, должен предъявить собственнику или уполномоченному им органу паспорт.

При приеме на работу, требующую специальных знаний, собственник или уполномоченный им орган имеет право требовать от работника предъявления диплома или другого документа о полученном образовании или профессиональной подготовке.

Согласно пункту 9 Положения запись в трудовую книжку сведений о работе по совместительству осуществляется по желанию работника собственником или уполномоченным им органом по месту основной работы.

Пунктом 12 Положения определено, что ответственность за нарушение порядка приема на работу по совместительству в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины от 03.04.93 N 245 "О работе по совместительству работников государственных предприятий, учреждений и организаций" и Положением возлагается на собственника или уполномоченный им орган государственного предприятия, учреждения, организации, который принимает работника на работу по совместительству.

Кроме того, в соответствии с частью второй статьи 21 Кодекса законов о труде Украины ограничения относительно совместительства могут вводиться законодательством, в частности и коллективным договором, а также трудовым договором, который является для работника основным. Нарушение ограничений на совместительство, установленных законодательством, коллективным или трудовым договором, является основанием для привлечения работника к дисциплинарной ответственности. При соответствующих обстоятельствах возможно применение и такого дисциплинарного взыскания, как увольнение с работы.

Также следует отметить, что согласно пункту 21 Порядка исчисления средней заработной платы (дохода) для расчета выплат по общеобязательному государственному социальному страхованию, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 26.09.2001 N 1266 (с изменениями), если застрахованное лицо работает по совместительству, пособие по временной нетрудоспособности осуществляется по месту работы по совместительству на основании копии листка нетрудоспособности, выданного в установленном порядке, заверенной подписью руководителя и печатью по основному месту работы, и справки о средней заработной плате по основному месту работы.

Вопрос относительно совмещения профессий (должностей) регулируется постановлением Совета Министров СССР от 04.12.81 N 1145 "О порядке и условиях совмещения профессий (должностей)" и Инструкцией по применению постановления Совета Министров СССР от 04.12.81 N 1145 "О порядке и условиях совмещения профессий (должностей)", утвержденной постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам, Министерства финансов СССР и ВЦСПС от 14.05.82 N 53-ВЛ (в соответствии с Постановлением Верховной Рады Украины от 12.09.91 N 1545 "О порядке временного действия на территории Украины отдельных актов законодательства Союза ССР" указанные нормативные акты действуют в части, не противоречащей действующему законодательству).

Названная Инструкция определяет совмещение профессий (должностей) как выполнение работником наряду со своей основной работой, обусловленной трудовым договором, дополнительной работы по другой профессии (должности).

Согласно пункту 1 Положения совместительством считается выполнение работником кроме своей основной другой регулярной оплачиваемой работы на условиях трудового договора в свободное от основной работы время на том же или другом предприятии, в учреждении, организации или у гражданина (предпринимателя, частного лица) по найму.

Если работник работает по совместительству, но увольняется с основной работы, работа по совместительству может стать основным местом работы.

Поскольку работа по совместительству выполняется на основании трудового договора, то с работником по его заявлению расторгается трудовой договор о работе по совместительству и заключается новый трудовой договор о работе на предприятии на определенной должности путем издания приказа об этом.

Если по основному месту работы в трудовую книжку работника не внесена запись о работе по совместительству, то и не вносится запись в нее и об увольнении работника с данной работы.

Заместитель директора Департамента правового
обеспечения - начальник отдела Е. Тулина

 

 

№ 404

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (21.03.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Перше, на що звертає автор увагу, так це на те, що будь-які доброзичливі кроки роботодавця на користь працівників з приводу надання їм різних видів негрошових доходів у вигляді додаткового блага (в тому числі і добровільне медичне страхування), потребують ЗГОДИ І ПИСЬМОВОЇ ЗАЯВИ на це від працівника!

Відповідно до статей 127 і 128 КЗпП вiдрахування iз заробiтної плати можуть провадитись тiльки у випадках, передбачених законодавством України.

І хоча утримання ПДФО і ВЗ передбачено Податковим кодексом України, таке утримання проводиться з доходу, який не є заробітної платою, а є додатковим благом.

Отже, надаючі працівникам різні додаткові блага, ініціаторами яких виступають роботодавці, бажано мати на такі дії заяву працівника із згодою отримувати додаткові оподатковувані доходи.

Автор відмічає неодноразове звернення різних підприємств з цього приводу, оскільки працівники нервуються з приводу утриманого з їх заробітної плати податку на надане додаткове благо, про яке вона не просили. Щоб уникнути конфліктів з працівниками, авто радить уважно відноситись до вимог чинного законодавства.

Щодо обчислення ПДФО з добровільного медичного страхування: оскільки такий дохід надається у негрошовій формі то під час обчислення ПДФО необхідно застосовувати п. 164.5 ПКУ, яким передбачено застосування коефіцієнту.

При заповненні 1ДФ, додаткове благо (в тому числі добровільне медичне страхування) відображається із ознакою доходу «126».

№ 403

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (09.03.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Заява — це письмове офіційне повідомлення і/або прохання, що подають на ім'я посадової особи (Збірник уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів, схвалений протоколом Методичної комісії Державного комітету архівів України від 20.06.2006р. № 3).

Заяви належать до організаційних документів підприємства. Вимоги до оформлювання організаційно-розпорядчих документів визначено Національним стандартом України ДСТУ 4163-2003. Так, відповідно до пункту 7.1 ДСТУ 4163-2003 документи виготовляють за допомогою комп'ютерної техніки. При цьому, окремі внутрішні документи (заяви, пояснювальні та доповідні записки тощо), авторами яких є посадові та інші фізичні особи, дозволено оформлювати рукописним способом.

Тобто, дозвіл на письмове оформлення заяви не є обов’язком працівника

Але вимога щодо власноручного оформления різних заяв передбачається в окремих нормативних актах окремих установ.

Наприклад, відповідно до п. 4.8 Порядку ведення, обліку та зберігання особових справ державних службовців, затвердженому наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05.03.2012 р. № 44 передбачено, що «Заяви про призначення, переведення на iншу посаду, звiльнення з посади тощо оформляються власноручно особою i пiдписуються iз зазначенням дати».

Аналогічну норму знадимо і в абзаці 10 розділу 3 Порядку ведения особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 р. № 731.

3 метою уніфікації та стандартизації діловодних процесів можна вводити на підприємстві трафаретні форми для заяв найпоширеніших видів, що міститимуть надруковану постійну інформацію та визначене місце для фіксування змінної інформації.

При цьому власний підпис і дату написання заяви працівник має проставити особисто и власноруч для надання документу юридичної сили і доказовості, незалежно від способі оформлення заяви.

Доцільно також передбачити у трафаретній формі місце для відмітки про реєстрацію заяви.

Відповідь консультанта
№ 408

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (23.05.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Відповідно до ст.47 КЗпП працедавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встановлені строки.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Мінпраці від 29.07.1993 р. № 58, передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний видати працiвнику його трудову книжку в день звiльнення з внесеним до неї записом про звiльнення. У разi одержання трудової книжки у звязку iз звiльненням працiвник розписується у особистiй картцi i у книзi облiку. При цьому у книжці обліку трудових книжок додаткового зазначається і дата видачі трудової книжки.

Якщо працiвник вiдсутнiй на роботi в день звiльнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повiдомлення iз вказiвкою про необхiднiсть отримання трудової книжки. Звертаємо увагу, що тільки за наявності письмової згоди працівника допускається пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу.

І тільки у разі смерті працівника (або за наявності судового рішення про визнання особи безвісно відсутнім) трудова книжка може бути видана на руки його найближчим родичам пiд розписку або надсилається поштою на їх вимогу.

Як бачите, діючим законодавством чітко передбачено, що трудова книжка видається тільки працівнику, що звільняється. Випадків видачі трудової книжки за дорученням, або на підставі пред’явлення паспорту родича звільненого працівника, законодавством не передбачено!

Тому автор радить у разі, коли працівник не звертається за отриманням трудової книжки, письмово повідомити його про необхідність отримання книжки, зберігаючи трудову книжку на підприємстві окремо від інших трудових книжок працівників. Або намагатися все ж таки віддавати трудову книжку працівнику в день його звільнення, як того вимагає законодавство, з метою уникнення подальших можливих судових проблем та виплати компенсації (середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу) за затримку видачі трудової книжки.

Щодо випадку, який описано у питанні, то враховуючи те, що він вже стався, автор радить в майбутньому не поспішати з прискореними рішеннями на користь родичів працівників.

 



№ 407

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (11.04.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Вiдповiдно до ст. 61 Закону України «Про вищу освiту» студент є особою, яка навчається у вищих навчальних закладах. Одночасно, ст. 62 визначеного закону передбачає: особи, якi навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на трудову дiяльнiсть у позанавчальний час.

Право на працю працiвника реалiзується через укладення трудового договору про роботу на пiдприємствi, в установi, органiзацiї або з фiзичною особою (ст. 2 КЗпП).

Трудовий договiр - це угода мiж працiвником i власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою, за якою працiвник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, з пiдляганням внутрiшньому трудовому розпорядковi, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату i забезпечувати умови працi, потрiбнi для виконання роботи, передбаченi законодавством про працю, колективним договором й угодою сторiн (ст. 21 КЗпП).

Згiдно з п. 1 Положення про умови роботи за сумiсництвом працiвникiв державних пiдприємств, установ i органiзацiй, затвердженого наказом Мiнпрацi, Мiн'юсту i Мiнфiну України вiд 28.06.93 р. № 43, сумiсництвом вважається виконання працiвником, крiм своєї основної, iншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вiльний вiд основної роботи час на тому самому або iншому пiдприємствi, в установi, органiзацiї або в громадянина (пiдприємця, приватної особи) за наймом.

Робота за трудовим договором осiб, якi поєднують її з денною формою навчання, не є сумiсництвом й оплачується на загальних пiдставах (п. 14 постанови Верховного Суду України вiд 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату працi»), тобто в повному обсязi за вiдпрацьований за обiйманою посадою час.

 



№ 406

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (11.04.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Постановою КМУ від 07.06.99 р. № 992, якою затверджений Порядок надання робочих мiсць для проходження учнями, слухачами професiйно-технiчних навчальних закладiв виробничого навчання та виробничої практики. Відповідно до пунктів 7 і 8 цієї постанови учнi, слухачi учбових закладiв, якi згiдно з договором, укладеним мiж професiйно-технiчним навчальним закладом та пiдприємством, проходять виробничу практику та виробниче навчання на пiдприємствi, не включаються до складу (списку) i штатного розпису працiвникiв підприємства. Тобто такі студенти (учні-практиканти) не мають трудових відносин з підприємством.

Оскільки студенти не перебуває із підприємством у трудових відносинах, немає підстав нараховувати та утримувати ЄСВ із такої «зарплати». Аналогічної думки притримується і ПФУ у своєму листі від 14.08.2012 р. № 18973/03-20.
Але думку ДФСУ інша. В листі від 13.10.2015 р.
N 21700/6/99-99-17-03-03-15 вони зазначаються, що учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них у повній мірі розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства.

Таким чином, нарахована заробітна плата учням, які проходять виробничу практику на підприємстві згідно з договором про навчально-виробничу практику, є базою нарахування ЄСВ, на думку ДФСУ (лист подано нижче).

 

Лист ДФС від 13.10.2015 №21700/6/99-99-17-03-03-15

Державна фіскальна служба України розглянула лист … щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на заробітну плату учням, які проходять виробничу практику на підприємстві, та в межах компетенції повідомляє.

       Відповідно до частини четвертої ст. 53 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» на час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.

         Законом України від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» (далі – Закон № 103) визначено правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

         Статтею 29 Закону № 103 підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

         Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів під час виробничого навчання і виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів і програм.

            Згідно з п. 9 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 року № 992 (далі – Порядок), перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів чи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи та визначає відповідно до змісту робочих навчальних програм види робіт, а також призначає з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємства відповідальних за проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлює системи оплати праці учнів, слухачів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

         Відповідно до пп. 7 і 8 Порядку учні, слухачі учбових закладів, які згідно з договором, укладеним між професійно-технічним навчальним закладом та підприємством, проходять виробничу практику та виробниче навчання на підприємстві, не включаються до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства.

         При цьому всі організаційні питання проходження виробничої практики та виробничого навчання в кожному конкретному випадку визначаються положеннями договору, укладеного навчальним закладом і підприємством. Типова форма такого договору наведена в додатку до Порядку.

         Згідно із п. 10 Порядку з моменту розподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки на них відповідно до законодавства про охорону праці поширюються права та обов'язки щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному та іншому страхуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.

         Отже, учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них у повній мірі розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства.

         Разом з тим п. 17 Порядку встановлено, що за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат
і надбавок.

            Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п'яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

         П'ятдесят відсотків заробітної плати, нарахованої за час виробничого навчання і виробничої практики учням професійно-технічних навчальних закладів, може бути направлено на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

            Основною підставою виникнення трудових правовідносин на території України є факт укладення трудового договору, яким відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі – роботодавець), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою,
з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець – виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

         Загальний порядок укладення трудового договору встановлено ст. 24 КЗпП, якою, зокрема, передбачено укладення трудового договору, як правило, в письмовій формі.

         Згідно із частиною третьою ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

         Разом з тим, ст. 38 Закону № 103 встановлено, що час навчання
у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний, і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

         При цьому слід зазначити, що професійно-технічна освіта може включати, зокрема, професійно-практичну підготовку, яка проводиться на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у формі виробничої практики  (ст. 25 Закону № 103).

         Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

         Для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв'язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати (п. 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58).

         Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються КЗпП, Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) та іншими нормативно-правовими актами.

         Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

         Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

         Згідно з частиною дев’ятою ст. 9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, здійснюються роботодавцями за рахунок сум, на які внесок нарахований.

         Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина друга
ст. 9 Закону № 2464).

         Таким чином, нарахована заробітна плата учням, які проходять виробничу практику на підприємстві згідно з договором про навчально-виробничу практику, є базою нарахування єдиного внеску.

         При цьому підприємством нараховується та утримується єдиний внесок із усієї суми нарахованої заробітної плати учня.

         Статтею 8 Закону № 2464 визначено, що якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

            При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені частиною п'ятою ст. 8 Закону № 2464, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

            Отже, для учнів, які проходять виробниче навчання і виробничу практику на підприємстві, сума єдиного внеску розраховується (нараховується та утримується) з фактично нарахованої заробітної плати незалежно від її розміру.    

         Абзацом першим частини п’ятої ст.8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених, зокрема, в абзаці другому частини першої п. 1 ст. 4 Закону № 2464 (тобто роботодавців), встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим п. 1 частини першої ст. 7 Закону
№ 2464 бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності у розмірі від 36,76 до 49,7 відсотка.

         Згідно зі ст. 47 розд. ІІІ Закону № 2464 визначення класу професійного ризику виробництва за видами економічної діяльності здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

         Частиною сьомою ст. 5 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок для найманих працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб встановлюється у розмірі 3,6 відс. бази нарахування єдиного внеску.

         Відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.04.2015 № 435 (далі – Порядок № 435), звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (далі – Звіт) формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок.

         Підприємство надає за учнів, які проходять виробниче навчання і виробничу практику на підприємстві Звіт за формою згідно з додатком 4 до Порядку № 435.

         При цьому згідно з додатком 2 до Порядку № 435 зазначені особи відображаються у таблиці 6 додатка 4 до цього Порядку з кодом категорії застрахованих осіб «1».

         Водночас, у разі застосування роботодавцем понижуючого коефіцієнту кількість учнів-практикантів, а також їх дохід не враховуються у кількості застрахованих осіб звітного періоду при нарахуванні єдиного внеску під час обчислення встановлених Законом № 2464 умов для застосування понижуючого коефіцієнту.

  

Голова                                                                                            Р.М. Насіров

 



№ 405

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (21.03.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Дійсно, в практиці кадровиків це доволі поширене питання: як правильно сумісника оформити (перевести) на основне місце роботи (і навпаки) і чи потрібно подавати Повідомлення про прийняття працівника на роботу?

Доволі розповсюджена помилкова думка (і практика) - переводити працівника з основного місця на сумісництвом в рамках одного підприємства, або переводити з сумісництва на основне місце роботи на тому ж самому підприємстві. При таких діях не виплачується компенсація за дні невикористаних відпусток (і багато, хто з підприємств переслідує саме це). Але як же зробити запис в трудову книжку про таке «переведення»?

Насправді, переведення одного і того ж працівника з сумісника на основне місце роботи (і навпаки) не можливе! Усі випадки переведення описані у ст. 32 КЗпП, в якій не передбачено подібних видів переведення. Оскільки сумісництво – це один вид трудового договору, а основна зайнятість – інший вид трудового договору, правильним є звільнення за сумісництвом і оформлення за основним місцем роботи (і навпаки).

Аналогічні висновки, аналіз і рекомендації надає також Мінсоцполітики в своєму листі (текст див. нижче), в якому варто виділити наступне:

«Если работник работает по совместительству, но увольняется с основной работы, работа по совместительству может стать основным местом работы.

Поскольку работа по совместительству выполняется на основании трудового договора, то с работником по его заявлению расторгается трудовой договор о работе по совместительству и заключается новый трудовой договор о работе на предприятии на определенной должности путем издания приказа об этом.»

Отже, в цьому разі і Повідомлення до ДФСУ прийдеться подавати як на прийнятого працівника за основним місцем роботи!

 

МИНИСТЕРСТВО СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ УКРАИНЫ

ПИСЬМО
28.03.2013 N 2-1/06/187-13

Относительно работы по совместительству

(Извлечение)

<...>

При приеме на работу по совместительству предъявление трудовой книжки не предусмотрено. По общему правилу это и невозможно в связи с тем, что трудовая книжка находится на предприятии, в учреждении или организации по месту основной работы работника и выдача ее работнику в период работы не предусмотрена.

В соответствии с пунктом 3 Положения об условиях работы по совместительству работников государственных предприятий, учреждений и организаций, утвержденного приказом Минтруда, Минюста и Минфина от 28.06.93 N 43 (далее - Положение), работник, который принимается на работу по совместительству на другое предприятие, в учреждение, организацию, должен предъявить собственнику или уполномоченному им органу паспорт.

При приеме на работу, требующую специальных знаний, собственник или уполномоченный им орган имеет право требовать от работника предъявления диплома или другого документа о полученном образовании или профессиональной подготовке.

Согласно пункту 9 Положения запись в трудовую книжку сведений о работе по совместительству осуществляется по желанию работника собственником или уполномоченным им органом по месту основной работы.

Пунктом 12 Положения определено, что ответственность за нарушение порядка приема на работу по совместительству в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины от 03.04.93 N 245 "О работе по совместительству работников государственных предприятий, учреждений и организаций" и Положением возлагается на собственника или уполномоченный им орган государственного предприятия, учреждения, организации, который принимает работника на работу по совместительству.

Кроме того, в соответствии с частью второй статьи 21 Кодекса законов о труде Украины ограничения относительно совместительства могут вводиться законодательством, в частности и коллективным договором, а также трудовым договором, который является для работника основным. Нарушение ограничений на совместительство, установленных законодательством, коллективным или трудовым договором, является основанием для привлечения работника к дисциплинарной ответственности. При соответствующих обстоятельствах возможно применение и такого дисциплинарного взыскания, как увольнение с работы.

Также следует отметить, что согласно пункту 21 Порядка исчисления средней заработной платы (дохода) для расчета выплат по общеобязательному государственному социальному страхованию, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 26.09.2001 N 1266 (с изменениями), если застрахованное лицо работает по совместительству, пособие по временной нетрудоспособности осуществляется по месту работы по совместительству на основании копии листка нетрудоспособности, выданного в установленном порядке, заверенной подписью руководителя и печатью по основному месту работы, и справки о средней заработной плате по основному месту работы.

Вопрос относительно совмещения профессий (должностей) регулируется постановлением Совета Министров СССР от 04.12.81 N 1145 "О порядке и условиях совмещения профессий (должностей)" и Инструкцией по применению постановления Совета Министров СССР от 04.12.81 N 1145 "О порядке и условиях совмещения профессий (должностей)", утвержденной постановлением Государственного комитета СССР по труду и социальным вопросам, Министерства финансов СССР и ВЦСПС от 14.05.82 N 53-ВЛ (в соответствии с Постановлением Верховной Рады Украины от 12.09.91 N 1545 "О порядке временного действия на территории Украины отдельных актов законодательства Союза ССР" указанные нормативные акты действуют в части, не противоречащей действующему законодательству).

Названная Инструкция определяет совмещение профессий (должностей) как выполнение работником наряду со своей основной работой, обусловленной трудовым договором, дополнительной работы по другой профессии (должности).

Согласно пункту 1 Положения совместительством считается выполнение работником кроме своей основной другой регулярной оплачиваемой работы на условиях трудового договора в свободное от основной работы время на том же или другом предприятии, в учреждении, организации или у гражданина (предпринимателя, частного лица) по найму.

Если работник работает по совместительству, но увольняется с основной работы, работа по совместительству может стать основным местом работы.

Поскольку работа по совместительству выполняется на основании трудового договора, то с работником по его заявлению расторгается трудовой договор о работе по совместительству и заключается новый трудовой договор о работе на предприятии на определенной должности путем издания приказа об этом.

Если по основному месту работы в трудовую книжку работника не внесена запись о работе по совместительству, то и не вносится запись в нее и об увольнении работника с данной работы.

Заместитель директора Департамента правового
обеспечения - начальник отдела Е. Тулина

 

 



№ 404

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (21.03.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Перше, на що звертає автор увагу, так це на те, що будь-які доброзичливі кроки роботодавця на користь працівників з приводу надання їм різних видів негрошових доходів у вигляді додаткового блага (в тому числі і добровільне медичне страхування), потребують ЗГОДИ І ПИСЬМОВОЇ ЗАЯВИ на це від працівника!

Відповідно до статей 127 і 128 КЗпП вiдрахування iз заробiтної плати можуть провадитись тiльки у випадках, передбачених законодавством України.

І хоча утримання ПДФО і ВЗ передбачено Податковим кодексом України, таке утримання проводиться з доходу, який не є заробітної платою, а є додатковим благом.

Отже, надаючі працівникам різні додаткові блага, ініціаторами яких виступають роботодавці, бажано мати на такі дії заяву працівника із згодою отримувати додаткові оподатковувані доходи.

Автор відмічає неодноразове звернення різних підприємств з цього приводу, оскільки працівники нервуються з приводу утриманого з їх заробітної плати податку на надане додаткове благо, про яке вона не просили. Щоб уникнути конфліктів з працівниками, авто радить уважно відноситись до вимог чинного законодавства.

Щодо обчислення ПДФО з добровільного медичного страхування: оскільки такий дохід надається у негрошовій формі то під час обчислення ПДФО необхідно застосовувати п. 164.5 ПКУ, яким передбачено застосування коефіцієнту.

При заповненні 1ДФ, додаткове благо (в тому числі добровільне медичне страхування) відображається із ознакою доходу «126».



№ 403

Тетяна Мойсеєнко, податковий консультант (09.03.2016 р. джерело: http://dominanta.in.ua ):

Заява — це письмове офіційне повідомлення і/або прохання, що подають на ім'я посадової особи (Збірник уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів, схвалений протоколом Методичної комісії Державного комітету архівів України від 20.06.2006р. № 3).

Заяви належать до організаційних документів підприємства. Вимоги до оформлювання організаційно-розпорядчих документів визначено Національним стандартом України ДСТУ 4163-2003. Так, відповідно до пункту 7.1 ДСТУ 4163-2003 документи виготовляють за допомогою комп'ютерної техніки. При цьому, окремі внутрішні документи (заяви, пояснювальні та доповідні записки тощо), авторами яких є посадові та інші фізичні особи, дозволено оформлювати рукописним способом.

Тобто, дозвіл на письмове оформлення заяви не є обов’язком працівника

Але вимога щодо власноручного оформления різних заяв передбачається в окремих нормативних актах окремих установ.

Наприклад, відповідно до п. 4.8 Порядку ведення, обліку та зберігання особових справ державних службовців, затвердженому наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05.03.2012 р. № 44 передбачено, що «Заяви про призначення, переведення на iншу посаду, звiльнення з посади тощо оформляються власноручно особою i пiдписуються iз зазначенням дати».

Аналогічну норму знадимо і в абзаці 10 розділу 3 Порядку ведения особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 р. № 731.

3 метою уніфікації та стандартизації діловодних процесів можна вводити на підприємстві трафаретні форми для заяв найпоширеніших видів, що міститимуть надруковану постійну інформацію та визначене місце для фіксування змінної інформації.

При цьому власний підпис і дату написання заяви працівник має проставити особисто и власноруч для надання документу юридичної сили і доказовості, незалежно від способі оформлення заяви.

Доцільно також передбачити у трафаретній формі місце для відмітки про реєстрацію заяви.